Врятувати життя дітей

Лідо, розкажіть про ваше 24 лютого.

24 лютого мене розбудила Василина. Вона увірвалась в мою кімнату з криком: «Мамо, мамо, почалося!» Це було рано вранці. Потім ми кілька разів спускались у сховище, адже була оголошена повітряна тривога. Ближче до вечора я поїхала на роботу, провела ефір. Канал як раз увійшов у марафон «Єдині новини». Пізно вечері повернулась додому і знову була тривога. Василина почала збирати валізу і питати мене чому ми досі не виїхали. В її шкільному чаті однокласники пишуть, що всіх вже вивезли батьки. Я сказала, що у мами робота, і ми поки що нікуди не поїдемо. Але потім обставини змінилися і я зрозуміла, що все-таки їхати треба.

У який момент ви зрозуміли, що мусите виїхати з України? Адже перші дні ви ще виходили в ефір.

Я зрозуміла в перший же день. Бо всі ці тривоги, і дитина вдома залишатиметься сама, поки я на роботі… В нас є на роботі паркінг, який став сховищем для працівників, але це не вихід для дитини, яка залишається сама вдома на останньому поверсі біля військового заводу. Возити її з собою на роботу чи як далі налагоджувати життя – було рішуче незрозуміло. Бігати туди-сюди, бо сховище у нас досить далеко розташоване, – теж не варіант. Словом, стало зрозуміло, що дитину треба вивозити. Тому, що пріоритет – врятувати життя дітей. З'явилось рішення їхати на захід України, а згодом до Франції. 

Як почуває себе Василина на новому місці? Вже адаптувалась, знайшла друзів? 

Не можу сказати, що вона дуже швидко адаптується. Бо Василині 14 років, у неї є налагоджена структура, ієрархія навчання, захоплень, друзів в Україні. Тут довелося все по-новому починати. Ще й іноземною мовою. Але вона доволі вправно освоїлася. В контексті, що зараз триває вже третій місяць навчання (у Франції навчаються до липня), в неї вже з'явилося кілька подруг, з якими вона їздить гуляти містом. З'явились улюблені та менш улюблені професори в школі. У її новому колі спілкування – кілька наших дітей, але більшість все ж французьких. 

А як з навчанням? 

З навчанням було дуже важко всім дітям не з приводу адаптації. Вона якраз у французьких школах прекрасно відбувається. Навіть якщо дитина не говорить жодною мовою (тут школа з 3 років). Якось вони роблять так, щоб всі діти почували себе комфортно. Важко було через те, що треба було робити українську школу онлайн і паралельно ходити у французьку. Зараз українська школа онлайн закінчилася, хвости підтягнули та ще півтора місяця навчання французької школи. Зараз вже почався період, коли почали оцінювати. Бо раніше оцінювали лише з деяких предметів, а зараз виставляють оцінки, дають тести. І це вже доволі інший рівень – тому що по рівню французької вона ще не дотягує до розуміння. Але намагається навчатись, так само як навчаються її нові однокласники. 

«Мама у прекрасному бійцівському гуморі»

Лідо, в ефірі «Єдині новини» ви розповіли, що у ваш будинок влучила ворожа ракета. Що відчули в той момент, коли дізнались про це?

Мій житловий комплекс знаходиться навпроти військового заводу. Туди вже влучали декілька разів. Останній раз, коли в Київ приїхав голова Євросоюзу. А до того ще раніше, в перші дні війни – як раз незадовго після того, як ми поїхали з України. Мій дім знаходиться за тим будинком, який взяв на себе головний удар, і в якому загинула моя колишня колега. В моєму під’їзді лише частково повибивало вікна. З квартирою все гаразд. Але перспектива, що не дай Боже туди ще раз прилетить, звичайно, мене лякає. У порівнянні з тим, що пережили і переживають сотні тисяч українців, котрі втратили свої домівки, не дуже сильно за це хвилююся. Але є материнська тривога за свою дитину.

Як часто зідзвонюєтесь з мамою? Вона залишилась в Україні. Не хоче виїхати до вас?

Мама категорично нікуди не хоче виїжджати. Вона вже посадила 2 городи – свій і сусідський (вони поїхали, тому віддали їй). Мама цілковито зайнята зараз господарством зі своїми подружками на дачі. Ніякої мови про те, щоб її рухати звідти й бути не може. Тому що в них там зібралося сильне комьюніті. Вони все переживають разом. Ми зідзвонюємось щодня. Розмовляємо по відеозв'язку. Мама у прекрасному бійцівському гуморі, і Слава Богу. В Києві залишився також мій брат. Вона не сама.

Ви працюєте на інформаційному фронті у Франції. Можете сказати, чим відрізняється сприйняття війни на їхньому ТБ і на українському? 

Тут так само сприймають війну, як велетенське лихо і зло. Єдине, що це не їхня війна. Це не їхні люди гинуть, і не їхні будинки бомблять. Тому, звичайно, вони все це показують. Але це все сприйняття зі сторони. Ми – країна, яка через кілька кордонів з іншими країнами до них. Якби ще ми безпосередньо межували з ними, як з Польщею, то, думаю, це сприйняття було б набагато гострішим. Щодня Україна тут не сходить з перших шпальт і з екранів. Тільки коли були парламентські вибори у Франції, вони посунули Україну. Але так, ми завжди тема номер 1. Показують карти, роблять увімкнення з українськими спікерами, перших осіб. Вони говорять про це також і у своєму контексті. Бо вже почали відчувати підвищення цін, особливо на пальне. І це для французів ну дуже критично. Раніше війна була для них тільки по телевізору, а тепер почала війна відбиватись на їхніх гаманцях. Я думаю, можливо це їм допоможе багато чого зрозуміти.

Разом до перемоги!

Стикались з проросійськими позиціями, пропагандою від французів в ефірі їхніх ЗМІ?

В принципі на жодному французькому каналі ніякої проросійської пропаганди я не зустрічала. Є дуже багато наших молодих людей, які вивчили французьку. Вони виступають на ТБ, коментують події, розповідають свої історії. Єдине – французи показують російську точку зору, транслюючи заяви лаврова, путіна, посла росії у Франції, з усією цією кошмарною ахінеєю, яку вони несуть. Для балансу думок. Так, вони це ретранслюють, але це не їхня позиція. Вони налаштовані дуже проукраїнськи та дуже нам співпереживають. 

Керівництво Франції затягує з допомогою Україні, дозволяють собі недоречні коментарі та заяви. Як до цього ставляться звичайні французи?

Я думаю, що якби це було рішення пересічної французької спільноти – надати нам зброю, вона б уже давно у нас була. Але ж ми розуміємо, що це велика політика і велика гра їхнього президента, якого не всі підтримують. Бо другий тур виборів – було протестне голосування. Вони не хотіли, щоб перемогла Ле Пен. Тому переміг Макрон. Не можна казати, що французьке суспільство не підтримує Україну. 

Їхню підтримку видно в усьому. У тому, скільки українців прихистили у себе французькі родини, як вони допомагають влаштовуватись нашим людям на роботу, забезпечують дуже хорошою медстраховкою. На рівні уряду і пересічних французів – вони роблять для нас стільки, скільки ні для кого не робили раніше. 

Ви з ведучими 1+1 відкрили програму Ukraine SOS. Розкажіть детальніше про неї і які досягнення за ці кілька місяців.

Війна згуртувала українців. Ми з колегами не виключення. Усі єднаємося заради перемоги України! Кожен допомагає в чому може – адже ми перебуваємо в центрі важливої інформації. Саме тому відкрили єдиний збір на термінові потреби.

Соломія Вітвіцька після успіху благодійного аукціону з лотом – золотою медаллю паралімпійця Сергія Ємельянова (її продали за 900 тисяч гривень. А всього на аукціоні зібрали 1 млн 83 тисячі гривень і допомогли укомплектувати ЗСУ на 50 бронежилетів, 6 тепловізорів, дві автівки, спорядження, медицину, харчування) – запустила нову активність. Благодійний розіграш трьох особливих наборів відомих марок про напрямок російського корабля. Серед усіх, хто зробив внески (всього 300 гривень) у банку Солі розіграють ексклюзивну прем’єрну папку з автографом Президента Володимира Зеленського, марки з підписом морпіха Романа Грибова та керівника Укрпошти Ігоря Смілянського. Дізнатись деталі й долучитись можна на ФБ Соломії.

Також наш фонд «Ти не один» 1+1 media з коштів, зібраних на Ukraine SOS, закупив техніку – 5 пральних та 2 сушильні машини, ковдри, подушки, постільну білизну, продукти. Єгор Гордєєв відвіз допомогу у Бородянський психоневрологічний інтернат. Там на початку березня стояли кадирівські війська.

На початку березня залучили гуманітарну допомогу з Іспанії – 12,5 тонн, зібраних батьками та школярами в містечку Картахена. За потребами і запитами від центрів для переселенців по всій Україні, волонтери розподіляли допомогу між тими, хто її найбільше потребує – родинам, котрі змушені були тікати з-під бойових дій або втратили дім; а також лікарням, громадам міст. Неля Шовкопляс передала машину гуманітарної допомоги притулку для переселенців у Львівській області.

Продовжуємо здійснювати мрії й дарувати диво. Наприклад, нещодавно здійснилася мрія 13-річної Софії Іванової. Вона виступила на одній сцені зі своїм кумиром — DOROFEEVA. Під час футбольної гри Динамо U16 в Іспанії – дівчинка акомпанувала співачці на гітарі її нову пісню «Думи» на вірші Тараса Шевченка. На початку березня російські військові обстріляли будинок родини. Уламок снаряда влучив дівчині у голову... Нині Соня – наша підопічна! 

Діти зараз мріють про мир і перемогу. Вони дуже чекають нашої підтримки – емоційної, психологічної! Зараз взагалі у всіх українців одна велика мрія – перемога України. І скоро вона здійсниться!