Грошова пастка: НЛП з голлівудським фіналом
31 травня в Києві відбувся прес-показ трилера «Грошова пастка» (російські варіанти: «Денежный монстр», «Финансовый монстр»). Фільм – четверта режисерська робота Джоді Фостер, і, за збігом обставин, четверта спільна робота Джулії Робертс і Джорджа Клуні. Світова прем'єра картини відбулася 12 травня на Каннському кінофестивалі 2016.
Лі Гейтс (Клуні) – фінансовий експерт, шоумен і рідкісний мерзотник – звик брехати, провокувати, заробляти; Кайл Бадвелл (Джек О'Коннелл) – непримітний хлопчина, один з, частина тієї інформаційної маси, що з радістю піддається пафосним і гучним словам. Житті цих двох чоловіків перетнулися в той самий момент, коли Кайл став банкрутом, а праведний гнів його привів до низки трагічних подій.
Джордж Клуні повертається до улюбленої для себе теми демонстрації внутрішнього світу телебачення, що встигла бути змальованою ним у власних режисерських постановках: «Сповідь небезпечної людини» і «Добраніч і хай вам щастить», тим паче що у «Грошовій пастці» Клуні надягає маску абсолютного антагоніста, для якого підходять усі засоби для досягнення своїх далеко не філантропічних цілей. Джоді Фостер прагне до повної драматургічної поліфонії, однаково розподіляючи екранний час для всіх провідних дійових осіб, але саме сегменти сюжету в телестудії виявляються найбільш ефективними з точки зору донесення критичних авторських поглядів.
Балансуючи на межі напруженого трилера, психологічної драми та чорної комедії, Фостер у цих сценах, ув'язнених у чотирьох стінах телевізійної ілюзії, приходить до невтішних, але передбачуваних висновків про тотальну владу фальшивих ідеалів по той бік екрану, які залишаються не те що непереможеними, але навіть неушкодженими, бо в підсумку американська трагедія розореної людини перетворюється на театр абсурд у реальному часі.
Розмитість фіналу, напоєна знущальною декоративністю, підкреслює лише одне: Фостер, а разом з нею і Клуні вважали за краще бути обережними, залишивши три крапки там, де все за замовчуванням має бути зрозуміло. Конструктивність і традиційний голлівудський фінал відверто дисонують з тієї люттю, якою була наповнена телестудія Гейтса, який грає роль чи то Диявола, чи то всіх у сукупності політиків з демагогічним типом мислення. Руйнується всяка реалістичність, і «Грошова пастка» в результаті сприймається як істинно жанрове кіно, якому просто не вистачило самовпевненої зухвалості піти до кінця, називаючи всі речі своїми іменами, а договір з совістю виглядає лише якоюсь необхідністю заради піару.
