Після вторгнення росії в Україну родина ведучої Юлії Панковой прийняла рішення залишити оселю в Гостомелі. Родині довелося 14 ночей сидіти в підвалі при температурі +5. Без світла, газу, опалення, ліків та бензину. 

Вони були відрізані від усього світу. 

Ми не могли виїхати, – каже Юля. – У сусідньому селі розстріляли родину. Нашого друга, який роздавав їжу мирним жителям, убили. В друзів днями померла мати. Її винесли та поклали на лавочку в пакеті й досі не поховали.

Щодня Юля чистила мітки для авіації на власному газоні, адже над ними постійно літали. 

Їхні установки стояли в лісі, де гуляла з собакою, – розповідає ведуча. – А якось в наш двір залетів великий уламок від граду.

За час війни дівчина навчилася розрізняти звуки – розриви вакуумних бомб, градів та ураганів, польоти винищувачів, військових літаків та «алігаторів». Коли було «тихо», вони морально готувалися до нових бомбардувань.

9 березня загарбники ввалилися до нас у хату, – каже Юля. – Це були 13 підготовлених кадировців. З рудими бородами, обмундировані до зубів. Із ПЗРК/голками за плечима та потертими автоматами. У них були георгіївські стрічки на спинах та напис «розвідка». Вони вирвали хвіртку, влетіли в будинок за секунду, рухалися по-спецназівськи, вриваючись у кожну кімнату. Це пекло тривало не більше 30 хвилин, але здавалося вічністю. Вони забрали телефони, мисливську зброю. Погрожували батькові. Це стало останньою краплею, і ми ризикнули виїхати з будинку. Далі не можна було в ньому залишатися.

Родині було важко прийняти рішення про евакуацію, адже офіційного зеленого коридору до них не було. 

Відеопідтверджень про розстріл мирних жителів було багато, і я розуміла, що цей день може бути останнім, – розповідає ведуча. – Довелося прийняти це та змиритися. Ми виїхали з білими прапорами, які зробили з простирадл і швабр. Рухалися колоною з чотирьох машин. З дітьми та немовлям, у якого закінчилася суміш, і воно було на межі смерті. Дивом проїхали три ворожі блокпости. Від кількості техніки та військових німіли руки. Я побачила все: обвуглені, змерзлі тіла, розстріляні цивільні машини, розбиту техніку. Щоразу зупинялися на узбіччі, коли назустріч мчали колони ворожої техніки. Доводилось пробиратися під градами й молитися.

Зараз Юля з родиною перебуває в безпечному місці. 

Тепер не можу слухати музику, – розповідає ведуча. – Мене дратують гучні звуки. А в тиші відчуваю немислиме напруження. Постійно чекаю, коли «прилетить». Було всяке: страх смерті та голоду, віднімало ноги, не могла відновити подих після чергового бомбардування. Ми лишили все, але вижили!

Напомним, 

• Врятованого від війни з передмістя Києва песика, якого покинули господарі, прихистили ведучі 1+1.
• Шеннен Догерті закликала світ не мовчати: Розкажіть про розбомблені лікарні і розстріляних дітей.