Ми з України: пологи в Бучі під пекельними обстрілами та історія спасіння з Маріуполя
У щоденній новій рубриці «Ми з України» дайджесту «Все буде добре» на СТБ зібрані надихаючі історії українців, які викликають почуття гордості за наш народ.
Моряк із Маріуполя про неймовірну історію власного спасіння
З цим містом у мене пов’язані найкращі спогади. Тут я народився. І ніколи не міг уявити, що вони знищать Маріуполь, – відзначив моряк Тимур Рудов про жахіття в його місті.
Тимур багато часу прожив у росії:
Це Батьківщина моїх дідуся і бабусі. За 3 роки життя там я був дуже розчарований. Ставлення до людей, як до кріпаків. Я повернувся до Маріуполя. Коли почалася війна, моя донька до останнього моменту не розуміла, що діється. Я їй пояснював, що за етнічним походженням вона наполовину росіянка. Вона не могла зрозуміти, як сусідня країна – росія – нападає на країну, де вона живе. Три тижні війни я був зі своєю сім’єю у Маріуполі під час блокади. Дуже моторошно! Ми бачили людей, які були вбиті уламками снарядів.
Разом із сусідами родина Тимура жила у підвалі:
Пам’ятаю той день, як вони поцілили в останній працюючий магазин, у який я пішов. Незнайомий чоловік затримав мене своєю розмовою, тим самим урятувавши життя. У той день росіяни вбили хлопця, коли він брав молоко для своїх дітей. Я розминувся зі смертю на 2–3 хвилини. Тоді зрозумів, що настав час тікати з Маріуполя. Лишатися було небезпечніше, ніж спробувати вийти. Я бачив розбиті автівки в дірках від снарядів, наляканих людей… Я залишив родину в безпечному місці і повернувся, щоб займатися волонтерством. Ми повинні робити все для того, щоб перемогти у цій війні! Все буде Україна!
Історія Анни Тимченко, яка народжувала при свічках замість світла
21-річна Анна Тимченко розповіла:
Останні півроку я проживала в Бучі зі своїм чоловіком і старшим братом. За два тижні до пологів почалася війна. З перших днів Буча була під обстрілами, і ми не могли звідти виїхати. Разом з чоловіком і братом ховалися в підвалі нашого будинку. З 7 на 8 березня у мене почалися перейми. Було дуже важко дихати. Ми намагалися дотелефонуватися знайомим лікарям, але нам не змогли прийти на допомогу, бо лікаря зупинили на російському блокпосту, розбили телефон, і на цьому наш зв’язок перервався. Довелося народжувати вдома. Слава Богу, допомогли мої сусідки, яким я дуже вдячна. Ніколи б не подумала, що люди, з якими ми ніколи не спілкувалися, так швидко прийдуть на допомогу. Одна з жінок, Ірина, була терапевткинею. Їй довелося згадувати те, що ще колись давно вчила в університеті. Стіни, вікна тремтіли, вдома не було ні електрики, ні тепла, ні газу, тому народжувала при свічках замість світла. Замість води у нас були вологі серветки. Коли 8 березня народилася моя донечка, і почали перерізати пуповину, всі дуже плакали. Нам було цікаво дізнатися, який зріст і вага в маленької. Але не було ніяких приладів, тому на старі ваги став мій чоловік з донькою, щоб дізнатися хоча б приблизну вагу. А от зріст міряли рулеткою (вага – 3600 г, зріст – 49 см). Ми уявляли це все по-іншому, але викрутилися. Наш народ – з величезним серцем! Я дуже вдячна сусідкам за допомогу, особливо терапевткині Ірині. Вірю в нашу перемогу!
Микола Шевчук віддав для ЗСУ всі свої заощадження
82-річний Микола Шевчук з Буковини віддав 400 тисяч гривень для ЗСУ. Ці гроші він збирав усе життя. Однак пан Микола ні краплі не сумнівався, що армії вони зараз потрібніші. Пенсіонер дякує Збройним Силам України і впевнений, що скоро настане наша перемога.10 тисяч доларів та 100 тисяч гривень – саме стільки віддав дідусь на допомогу ЗСУ. Чоловік каже, що зовсім не шкодує цих грошей.
Дякую військовим, що вони захищають нашу державу, але їх треба берегти. Треба зброєю їх забезпечувати, щоб вони могли давати різкий відпір цьому агресору путіну, – ділиться думкою пан Микола.
Пенсіонер запевнив, що в нього все є, адже він отримує пенсію. Чоловік вважає, що живе ощадливо і, до того ж, тримає город.
Я вже собі і пам’ятник поставив, щоб дітей не обтяжувати. Вони живуть самодостатньо. Бо мені кажуть деякі, що треба було дітям віддать. А я їм у відповідь: «Діти живуть, мають квартири, машини. Зараз гроші треба для армії, щоб озброїти її, – розповів пан Микола.
Зі сльозами на очах пенсіонер звернувся до всіх українських захисників:
Хлопці, тримайтеся там. Любіть Україну, бо тут ваші сім’ї, наша земля, і діда, прадіда. І її треба захищати всіма способами. Я що міг, те віддав на допомогу армії. Мені жаль, що війну затіяв цей бандюга путін.
Проте пан Микола абсолютно впевнений, що Україна переможе. Чоловік уже обрав жакет, який одягне в день перемоги, і обіцяє ще пережити путіна.
Порятунок людей і тварин, волонтерство, весілля, народження дітей, пошук рідних – все це та багато іншого у новій рубриці «Ми з України» на СТБ, де кожен українець може поділитися своєю історією війни та перемоги.
Ветеринарка Анастасія рятує тварин з Ірпеня
Анастасія стала відомою на весь світ завдяки фотографії, на якій вона зображена з безпритульними тваринами з Ірпеня. Порятунок тварин – це місія її життя, адже Анастасія – ветеринарка. За час війни дівчина врятувала вже понад півсотні тварин і зупинятися на цьому не збирається.
Уже 4 роки Анастасія займається вузькоспрямованою перетримкою хворих тварин. Разом із чоловіком вона збирає безпритульних чотирилапих, лікує і знаходить їм господарів. Їхати з Ірпеня Настя не хотіла до останнього.
Там мій дім, де я прожила стільки років. Я дуже довго опиралася, поки в нас не відключили світло, газ і воду, – розповіла дівчина.
Анастасія з чоловіком евакуювалася з Ірпеня, коли росіяни вже майже зруйнували місто. Варіант тікати без собак пара навіть не розглядала. Пересуватися з такою кількістю тварин було складно, але їм допомогли небайдужі люди.
Ми тільки вийшли з дому, до нас підійшов чоловік, який теж евакуювався, і запропонував допомогу. Він узяв візок із котами, а ми вже з чоловіком повели собак. ЗСУ і тероборона підхопили тварин, і переносили через зруйнований міст, – пояснила Анастасія.
Під час евакуації від стресу втекли кілька песиків, зокрема цуценя дівчини – бігль Зюзя. Через кілька днів, незважаючи на загрозу життю, Настя з чоловіком повернулися до епіцентру бойових дій. Там їм вдалося відшукати двох своїх псів. Однак містом блукало багато покинутих тварин. Тому Настя з чоловіком почали щотижня приїжджати до Ірпеня, щоб їх рятувати.
Почали їздити туди, допомагати покинутим тваринам. Визволяти тих, які замкнені, і паралельно шукаємо своїх загубійків, звичайно, – поділилась дівчина.
За час повномасштабного вторгнення рф на територію України Анастасія врятувала вже понад півсотні тварин. Вона вірить, що війна скоро закінчиться перемогою України, і тоді здійсниться її мрія про притулок для тварин.
Нагадаємо,
