Зірки телеканалу СТБ поділилися теплими спогадами та найважливішими настановами своїх татусів. Також в нашому матеріалі можна побичити неймовыно теплі фотографії зірок з їхніми татусями.

Тетяна Висоцька («Вікна-новини», «Таємниці ДНК»)

Для мене тато ще й учитель – це він привів мене в професію. Ще зі школи прискіпливо вичитував домашні твори, так само вимогливо учив ставитися до всього. Ми говоримо про все – геополітику, прочитані книжки. Я часто згадую, як ми разом у дитинстві співали пісень – він гарно співає, не я) я дуже ним пишаюся, тато прищепив мені не лише любов до професії, а й відповідальність по життю і любов до землі – він дуже крутий садівник, такої любові до рослини, розуміння, ще пошукати. З появою дачі в моїй родині у нас з татом з’явилося ще більше тем для розмов!

Телеведуча Яна Брензей

«Завжди май свою думку» – це те, чому тато вчив мене із самого дитинства. Вчив і разом з тим купував книжки, науково-популярні журнали, відправляв на екскурсії, аби ця думка будувалася на знанні, на усвідомленні того, який світ складний і різнобарвний.

Найкращий дитячий спогад: мені років 4-5, я прокидаюся і в кімнату заходить мій тато, якого я не бачила цілу вічність (за дитячими мірками). Він був на заробітках за кордоном і щойно повернувся. Тато обіймає мене і дає пачку із якимись яскравими цукерками, яких я ніколи до того не бачила і не куштувала. Це желейні ведмедики! Справжній делікатес у Запоріжжі 90-х. Тато завжди вмів розширяти мої горизонти))

З першого дня великої війни мій тато займається волонтерством. Їздить на передові позиції, допомагає хлопцям і дівчатам, чим може. Він мій герой! І дуже пишаюся тим, що він робить.

Сьогодні я хочу подякувати татові за те, що навчив мене думати, любити, відстоювати себе. А ще - довго гуляти пішки. Це й досі моя улюблена фізична активність.

Телеведуча Ольга Кучер

Мій тато навчив мене цінувати кожен день. Він каже: "Якщо ти можеш отримувати задоволення від життя зараз, то роби це. А як не зможеш, то і не робитимеш". Я завжди сміялася із цих простих слів, але сьогодні ця фраза містить глибокий філософський зміст про плинність буття і те, що наше життя – це найбільший дар і треба вміти цінувати його.

Моє дитинство припало на «голодні» 90-ті: розруха, безробіття, біднота. Але в якийсь день батько приходить з роботи і приносить цілий ящик морозива! Морозива! ЯЩИК! І ми з братом не віримо своєму щастю, а тоді були перебої з електрикою і морозиво могло розтанути і ми пішли по гуртожитку і роздавали те морозиво іншим дітям «голодних» 90-х - дивовижні відчуття і спогади на усе життя!

Пишаюсь своїм татом за те, що він завжди лишався добрим зі мною. У якій би скруті ми не були, що б не ставалося з нашою родиною - він усе витримав і був завжди поруч опорою для мене.

Доля виявилася жорсткою з нами, ми лишилися з татом удвох. Але він зміг пережити горе нашої родини, вистояв і ми змогли підтримати одне одного. Я завжди буду йому вдячна за це.

Телеведучий Григорій Решетник

Від батька я засвоїв багато життєвих уроків. Один з них: ніколи не опускати руки. Як би складно не було, завжди необхідно знаходити в собі сили піднятися, зібратися і рухатися далі. Внутрішній стрижень має залишатися незламним. Також тато на своєму прикладі навчив мене цінувати родину, шанобливо ставитися до дружини та дітей. Саме це мої батьки демонструють уже 40 щасливих років у шлюбі. Я зростав у атмосфері любові. Пишаюсь тим, що у мене такі люблячі батьки і дуже мудрий тато.

Коли мені було років 5, ми з татом ходили по морозиво та молочні коктейлі. Батько знав, як я їх обожнював, тому купляв одразу декілька. Це був наш з ним маленький секрет. Найголовніша умова – щоб про це не знала мама (сміється). І хоч мама, напевне, здогадувалася, мені подобалось, що у нас з татом були такі маленькі домовленості та чоловіча солідарність. До речі, таку практику зараз маю з моїми хлопцями. Інколи Христинка може насварити мене за це, тоді в хід йде чоловіча імпровізація (усміхається). Але ж як складно втриматися перед усмішкою дітей.

Пишаюсь своїм татом за те, що він для мене є прикладом людини, яка завжди тримає своє слово.

Хочу подякувати батькові за постійну підтримку у будь-який період мого життя. Коли я вирішив залишити один університет і вступити до іншого, слідуючи за своєю мрією, мама й тато мене підтримали. Коли я переїжджав з Миколаєва до Києва, вони також в мене повірили. Вдячний татусеві за настанови і самовіддану любов. І хоч він менше говорить про почуття, ніж мама, я на 100% відчуваю його любов. Я знаю, що всім своїм серцем він вболіває за мене. Його присутність у моєму житті дуже важлива.

Обов’язково зателефонуйте сьогодні своєму батькові. Якщо є можливість, зустріньтесь з ним. Особливо у цей складний час це дуже важливо. Повірте, не лише мами, але й татусі чекають на ваш дзвінок. Я стараюсь телефонувати батькам щодня і закликаю до цього кожного. Якщо так сталося, що батьки вже не з вами, пом’яніть їх, згадайте теплим словом. Вони все одно поряд і пишаються своїми дітьми.

Телеведуча Надія Матвєєва

Часто згадую наше з татом рибальство, мені було років 11. Години, які ми провели разом, об'єднані спільною справою. Тоді я відчувала, як тато любить мене та дбає про мою безпеку. Я намагалася зробити все бездоганно, щоб порадувати його, щоб він мною пишався. Смажити спійману разом рибу – це задоволення! Такі щасливі моменти як урок на все життя: найважливіше у стосунках – увага, довіра, турбота. Це має бути взаємним.

Я вдячна татові, що, попри свої проблеми та непорозуміння з мамою, він як міг любив мене. І завжди був впевнений, що в мене вийде зробити будь-яку справу, якщо я дійсно захочу.

Поки є можливість, спілкуйтеся з батьком. Якщо є нагода, вчіться у нього. І обов'язково дякуйте, бо це гріє душу та надихає.

Кожному татові, який зараз у лавах наших захисників, щира подяка і побажання скорішої перемоги, повернення до родини, до дітей. Бережіть себе, будь ласка!

Ресторатор Ектор Хіменес-Браво

Так склалося, що найважливіший урок для мене від батька – як не варто поводитися з жінками: зі своєю коханою, з жінками у своїй родині. Він надав мені антиурок того, як варто поважати, як варто кохати, як цінувати усе, що робить жінка для тебе. Розуміти, наскільки важко тягнути родину на собі, брати всю відповідальність та, разом з тим, бути берегинею сімейного вогнища, опорою для чоловіка та для дітей. Він завжди показував своїми діями, що сім’я – не його пріоритет. Відтоді родина для мене завжди на першому місці, це найважливіше що є у житті.

Мої найтепліші спогади про батька пов'язані з їжею. Тато дуже любив готувати. Його страви відрізнялися від маминих. Він любив робити це на вулиці, на відкритому вогнищі. Були чудові моменти, коли ми їздили на вихідних до річки й там готували санкочо – суп з яловичиною, картоплею, овочами. Ми варили його на відкритому вогнищі, у казані.

Я дякую татові за те, що він не надав мені ніякої підтримки. Нуль підтримки за моє життя. Завдяки цьому я став сильною людиною, став тим, ким я є. Я всього досяг сам, в мене не було татового плеча під рукою, щоб полінуватися та мати можливість нічого не робити. Я дякую за те, що його не було в моєму житті. Дякую за те, що він показав мені, яким не має бути чоловік. Я бачив всі наслідки його поведінки у родині, бачив, що він не сімейна людина. Це навчило мене цінувати все, що у мене є в сім’ї, навчило створювати затишок.

Сьогодні я хочу звернутись до всіх татусів. Показуйте своїм дітям приклад. Будьте для них тим, ким би хотіли, аби ваш батько був для вас. Ставте себе на місце дітей, це дуже важливо! Говоріть з ними, слухайте їх. І по можливості проводьте з дитиною якомога більше часу. Не забувайте, що ваша активна участь у житті сім’ї така ж важлива, як і мами ваших дітей.

Ресторатор Володимир Ярославський

Найважливіших уроків від тата я отримав декілька: сімейні цінності та традиції дуже важливі, потрібно поважати й розвивати мову і культуру своєї країни, завжди бути оптимістом і підтримувати інших.
Найкращих дитячих спогадів також багато! Це сімейні подорожі на море і «вилазки» разом до лісу.

Пишаюся, що він у мене такий, і що завжди нам, своїм дітям, дуже допомагає! Дякую татові, що він мене виховав таким, яким я є. Що наша сім’я має дуже дружні стосунки! Обійміть своїх татусів, зателефонуйте їм – вони завжди захищатимуть нас – своїх дітей!

Телеведучий Сергій Костира

Найважливіший урок, який я отримав від батька – це бути людиною. Не цуратися людей, любити людей. Тато за все моє життя ніколи не підвищував голос, не вживав ненормативну лексику. Він  – найдобріша у світі людина й  авторитет для мене.

Я пам’ятатиму до кінця своїх днів, як мій тато 26 квітня поїхав рятувати людей після аварії на ЧАЕС. 29 чи 30 квітня він повернувся звідти живим, одразу наказав мамі спалити увесь одяг, бо радіація була надто небезпечна. Через деякий час він потрапив до лікарні. Не забуду ніколи ті дні, тому що я так сильно боявся втратити батька.

Я пишаюсь своїм батьком, бо він ідеальний чоловік: добрий, сміливий, людяний. Завжди знає, що варто робити і як правильно. Він завжди підкаже, але ніколи не буде нав’язувати свою думку. Пройшла юність, у мене вже своє доросле життя, але тато завжди залишається правим.

Втратити близьких для мене – найбільший страх. Тому я не перестану дякувати татові за те, що він живий. І що завдяки йому я став тим, ким є сьогодні.

Психологиня Світлана Арефнія

Мій тато, Потапов В’ячеслав Юрійович, багато в чому для мене приклад. З дитинства він вчив мене ніколи не опускати руки і все доводити до кінця, не боятись темряви (водив у темряву), бути сміливою, багато читати (давав завдання кожного дня – знаходити в 10 томах енциклопедії різні відповіді на його запитання). Він прагнув, щоб я була розвинутою в багатьох галузях, і сьогодні, завдяки татові,  я справді багато чого знаю і вмію. Граю на фортепіано і гітарі, співаю, володію іноземними мовами, пишу книжки, складаю вірші, вмію робити красиві стрижки, майстер спорту з підводної стрільби, суддя з підводного спорту, дайвер та багато іншого. Але головний його урок, з яким я йду по життю – бути чесною і завжди залишатись щирою людиною.

З дитинства пам’ятаю, як ми часто відпочивали на річці і ходили ловити рибу. Як я в 5 років спіймала свою першу щуку за хвіст, і тато допоміг мені її витягнути! Це було круто! Тато привчив мене до риболовлі, яку я теперь просто обожнюю.

Він майстер спорту з шахів, грає на гітарі і знає тисячу анекдотів. Він завжди був справедливим та веселим, розумним і завжди мене захищав. Він долав проблеми з гордістю, говорячи завжди: “Прорвемось! І ніколи не здавався”.

В минулому році у нього стався інсульт. І це вплинуло на його емоційний і поведінковий стан. Але, я вірю, що і цього разу, він «прорветься» і до кінця подолає хворобу, згадуючи всі анекдоти і назву самої великої квітки у світі, про яку він завжди мене питав (Рафлезія Арнольда).

Я вдячна своєму татові за його любов та підтримку, за захист та надійний тил, яким він був для мене в дитинстві. За прекрасне виховання, інтелігентність та приклад довготривалих стосунків і вічного кохання. Адже мої батьки разом вже 46 років! Дякую, що навчив бути сильною та терплячою, сміливою та життєлюбною, цінувати сім’ю, не боятись труднощів і постійно розвиватись. А ще він все життя називає мене Мишеням, навіть зараз. І це дуже зворушливо.

Нам, дітям, так важливо мати можливість побути маленькими, хоча б іноді. Відчути батьківське тепло і захист, безпеку та опору. 26 років я заміжня. Мій чоловік вже батько моїх дітей. І я завжди помічаю в ньому схожі риси з тобою, тату. Стабільність та надійність, довіру та взаємоповагу - все це надає мені внутрішнього спокою.

Зараз багато чоловіків, братів, татусів захищають нашу землю, країну, свої сім’ї, літніх батьків, дітей та жінок, коханих. Ми так рідко вислювлюємо свої почуття через брак часу, зайнятість або через лінь. Але зараз, під час війни, в розлуці, ми стали цінувати вас, наші чоловіки, татусі!

Давайте, любі, використовувати кожну хвилину та можливість для того, щоб говорити про свою любов та вдячність, обіймати та цілувати, частіше згадувати приємні часи і наповнювати своє життя новими спільними подіями.

Пишаюсь тобою, тато, і дякую за все! З любов'ю, Мишеня, доця, психологиня Арефнія Світлана.

Фітнес-тренер Марина Боржемська

У мене дуже багато гарних та світлих спогадів, пов'язаних з татом. Як ми крокували з ним до дитячого садочка і довгими дорогами він мене усьому навчав. Як їздили у походи з наметами. Як він заплітав мені коси, створював власноруч новорічні костюми.

Тато викладав у мене в школі предмет з біології, а я якось легковажно поставилася до навчання. Одного разу він поставив мені “трійку” зі словами: «Ти заробила стільки, на скільки ти наразі знаєш». Було настільки незручно перед ним, що я завзято взялася за предмет і довела, що знаю його на “відмінно”.

Саме тато навчив мене благодійності. Багато років він працював у благодійному єврейському центрі, віддаючи повністю без користі усього себе та все, що він може. Колись мені батько сказав: «Благодійність любить тишу. Якщо ти готова щиро поділитись тим, що маєш та можеш – роби це, але ніколи не чекай, що хтось тобі за це має віддячити. Ти це робиш за покликом власного серця».

Гімнастка, танцюристка і ведуча Наталя Татарінцева

Тато завжди казав мені: “роби, що хочеш, у тебе є своя голова на плечах і тобі відповідати за свої вчинки”. Я вдячна йому за цю свободу у вчинках. По життю це допомагало мені просуватися вперед і не боятися робити помилок. Він підтримував мене у всьому: у виборі стати танцівницею, у виборі зробити перше тату. Навіть особисто повів мене до свого друга-майстра.

Мій найкращий дитячий спогад з татом – це один із Нових років, коли були тільки я, тато і мама. Тато тоді накупив багато різних фруктів і ананас, який я обожнювала. У цей же Новий рік він дозволив мені завести собаку, хоча раніше був проти тварин і не дозволяв мені нікого навіть з вулиці приносити додому.

У мене класний і дуже позитивний тато. Хоча він зараз вже на пенсії, але ніколи не сидить на місці і завжди знайде чим зайнятись. У цьому я в нього!

Співачка Злата Огнєвіч

Мій тато дуже мудра людина, яка багато чого мене навчила. З самого дитинства батько казав мені, що найголовніше – завжди залишатися людиною. За будь-яких обставин, а особливо у найскладніші часи. Адже саме тоді людина проявляється найбільше. Бути відкритою, доброю, щирою, мудрою та обов'язково допомагати іншим – те, що вклав у мене мій татусь.

Ще тато казав, що краса – дуже швидкоплинна. Те, що постійно з нами, – наш розум. “Тому, донечко, берись за книжки”, – чула я від тата (усміхається). До речі, читати обожнюю з самого дитинства. Не уявляю без книг свого життя.

Найзворушливіший спогад, пов'язаний з татом, – з тих часів, коли ми жили в Криму. Батько служив тоді у морському флоті. І ми з нетерпінням чекали на його повернення додому. Пам'ятаю, відкриваються двері – і на порозі стоїть хтось великий, з бородою та кудлатим волоссям… Я підбігаю і розумію, що це ж мій татусь! Я його міцно-міцно обіймаю, вдихаю запах потяга і цигарок, якими він пропах. Він тоді ще подарував мені особливу іграшку, яку я берегла аж до переїзду в Київ.

Мій тато зараз знаходиться в Харкові, допомагає пораненим, оперує їх під обстрілами, в небезпеці... Я ним дуже пишаюся і хочу подякувати за те, якої сміливості він мене навчає по цей час. Я зустрічаю неприємності з відкритими очима. Я не тікаю від проблем і бід, а борюся з ними.