Я приїхав у Київ трішки «підлататися». Так трапилось, що сталася друга контузія. Я не чую нічого на ліве вухо – лопнула кіста, – розповів Даніель. – На другий чи третій місяць війни ми зі штурмовою групою працювали десь у 20 метрах від орків, стріляли з РПГ. Один орк виліз на гірку і кинув осколкову гранату. Я встиг впасти, проте була вібрація. Осколок попав командиру в шию, а замкомандиру – в ногу. Одному пуля пройшла через бік, мені – в бронік. Так я отримав контузію і тріщину в хребці.

Даніель зізнався, що бувають моменти, коли стає страшно:

Якщо тобі не страшно, ти або дурень, або мертвий. Не страшно тільки в процесі. Ти постійно в ейфорії знаходишся. Вмикається вся сенсорика. Згадуєш, чому тебе навчали, що пам’ятаєш ще зі школи, все, що командир говорив. Треба бути терплячим, розуміти, що можеш потрапити в халепу. Зі мною так було: я відчепився від розділу, залишився наодинці в маленькому окопі протягом 27 годин. Він ледь закривав мене. Ворог – навколо. Треба було дочекатися евакуації. Якби я був молодим, то сказав би: «Та я зараз поповзу». Але ні. Мене б просто десь снайпер підстрелив – і все. Я лежав. Було страшно, бо ти не можеш нічого зробити. В туалет – лише під себе. Я співав і плакав. У мене закінчилась вода. Я хотів їсти і спати. Але тут відкриваю очі – і бачу над собою командира, який каже: «Що, думав не повернемось за тобою?». Я розплакався і подякував хлопцям. Ми відрізняємось від орків тим, що своїх не кидаємо.

instagram.com/daniel_jihad_salem

Військові навички у Даніеля ще з юності, адже у 17–18 років він служив в армії в Лівані.

Тато у мене з Бейруту, мама – єврейка, з Одеси, як і бабуся. Дідусь – козацького роду. Тато був військовим, але потім навчався в Україні на інженера, мама теж була інженеркою. Ще знімалася в кіно в Одеській кіностудії, – розповів про родину Даніель.

Про те, чому герой вирішив долучитися до української армії під час повномасштабної війни, а також про полон російських солдатів та розлуку з родиною, дивіться в інтерв’ю, перейшовши ЗА ПОСИЛАННЯМ.