Віктор Андрієнко розповів, чому вирішив працювати для дитячої аудиторії
Актор серіалу «Зв’язок» Віктор Андрієнко розповів про проєкти для малюків.
Зірка скетчкому «Зв’язок», який Новий канал покаже цієї осені, розповів про дефіцит хороших українських дитячих фільмів.
Для дітей мало що робиться. Тому я вирішив: буду створювати проєкти для дітлахів. Спочатку зняв «Івана Силу», потім вийшли «Микита Кожум’яка», «Цар Плаксій і Лоскотон», – поділився Віктор Миколайович. – Пригадую, як ми з Василем Вірастюком показували кіно трьом тисячам дітей з інтернатів Львівської області. Вони взагалі такого не бачили. Або поїхали в інтернати для дітей з фізичними вадами. Вони у візках, на милицях, немає ліфта, дітки кидають ці візки й повзуть на третій поверх, щоб подивитися фільм. Подумайте, це в ХХІ столітті! Тому треба їхати до таких малих і показувати їм кіно.
Андрієнко поділився думками щодо тем, якими зараз цікавляться маленькі українці.
Усі, і діти також, хочуть відпочити від війни, яку вони і в онлайні бачать. Тому, як на мене, треба робити добрі фільми, що не тільки сприятимуть психологічній реабілітації, а надихатимуть, даватимуть віру в майбутнє і мету в житті, – зазначив зірка «Зв’язку». – Ба більше, діти співпереживають героям і бачать себе на їхньому місці. Тому ті, хто пише дитячі книжки, знімає дитячі фільми, робить дитячі мультфільми, мають бути своєрідними духовними «мікрохірургами» − на них дуже велика відповідальність. А якщо ти зробив таке кіно, на якому діти через 15 хвилин після початку починають їсти попкорн і спілкуватися з друзями, то маленького глядача загубив.
Ми писали з моїм співавтором Оленою Шульгою так, як відчували. Хочете дізнатися, що думає дитина? Спустіться до неї, опустіться на коліна, станьте з нею одного зросту й побалакайте, як із дорослою, – поділився актор. – Особливо згадую спілкування з дітьми в інтернаті для незрячих. З такими дітлахами не треба стояти на сцені та щось розповідати. Треба йти в зал, щоб вони поклали руки на твоє обличчя, плечі. Тоді малі мені казали: «Дядю Вітю, дякуємо, що допомогли вас «побачити». Коли вони торкаються шрифту Брайля, то завжди говорять: «Ми читаємо книжки». Ви не уявляєте, як зворушливо, коли дитина в захваті читає руками нашу книжку «Легенди Чарівнолісся». У цей момент думаю, що досягнув цілі. Заради такого є сенс жити.
Нагадаємо,