Віктор Андрієнко розповів, ким він найбільше пишається у своєму житті
Зірка скетчкому «Зв’язок» Віктор Андрієнко пригадав найяскравіші моменти з життя.
А вже восени Новий канал покаже серіал «Зв’язок», у якому знаковий актор грає яскравого персонажа! З цієї нагоди Віктор Андрієнко поділився сокровенними спогадами.
У своєму житті я найбільше пишаюся батьками. Бо вони не заважали, а, навпаки, постійно підтримували мене! Коли ще починав акторську діяльність в драмгуртку, а мені тоді було років 10, я відчував лише підтримку від тата й мами, – розповідає Віктор Андрієнко. – Пригадую історію, яка сталася на батьківських зборах, коли я навчався в шостому класі. Мене запитали, ким хочу стати. І я відповів: «Артистом». Увесь клас разом з їхніми батьками вибухнув голосним реготом. Тоді мій тато піднявся і сказав: «Це мій син, і це його мрія. І я його за це поважаю». Всі в класі так і застигли з відкритими ротами.
Віктор Миколайович також пригадав найбільший факап, після якого він вирішив більше не виходити на театральну сцену у виставах.
У мене веселе творче життя. І навіть провали були цікаві! Ще на початку 1989 року я грав головну роль у виставі із назвою «Жаби». Це була дуже нестандартна п’єса! Декорації болота не просто блищали під світлом і лазером, а світилися нереальними кольорами. Силіконові, реалістичні маски жаб на наших головах виглядали приголомшливо. Підготовка тривала місяців зо два. Була класна режисура та чудові актори, серед яких Анатолій Дяченко, Володимир Комаров. Глядачі сиділи, немов зачаровані. А в фіналі гучно й бурхливо аплодували! Наші «Жаби» стали прем’єрною, але для мене останньою виставою, – сумно зітхає Віктор Андрієнко. – Створити цей шедевр нас надихнула одна відома творча особистість. Однак коли потрібно було швидко організувати гастролі, рекламу в ЗМІ та на телебаченні, шукати спонсорів, режисер і керівник нашого театрального колективу зненацька змінив професію на банкіра й залишив нас без вистави, театру та мрії. Після цього я сказав, що більше на сцену не вийду.Віктор Андрієнко повернувся на театральну сцену аж 2014 року. Це сталося завдяки Руслані Писанці, яка запропонувала йому працювати разом над виставами, що стали культовими: «Потяг «Одеса-мама», «Пригоди бравого солдата Швейцмана», а згодом «Вокзал на трьох».
Пам'ятаю зустріч із продюсерсько-авторською групою та першу читку п’єси «Потяг «Одеса-мама». За вікном Одеса, 2 травня 2014 року, Будинок профспілок. Місто вирує, люди кудись біжать, чути постріли… А ми вирішуємо долю майбутньої комедійної вистави. Мабуть, у таких «пологах» і народжуються шедеври. Підтвердження цьому – 8 років незабутніх гастрольних турів всією країною та Європою, – пригадує актор. – Продюсер Геннадій Мусин казав, що наші гастролі треба занести в книгу рекордів Гіннеса. Поясню: річ у тім, що є чітка технологія гастрольних турів по містах-мільйонниках – приїзд у будь-яке з них лише раз на пів року, інакше не збереш касу. Та глядачі закидували театральні агенції проханнями знову привезти виставу «Потяг «Одеса-мама», тож ми приїжджали з гастролями раз на тиждень! І в усіх містах були аншлаги.
Нагадаємо,