ДНК. Свої 4 сезон: Сільголова з обов’язками партизана розшукує врятованих ним військових
Щонеділі, завдяки проєкту СТБ «ДНК.Свої» з Тетяною Висоцькою, роз’єднані війною українці знаходять один одного, повертаються додому, встановлюють справедливість та не втрачають надії обійняти найрідніших.
Іван Дмитрович Самойленко на момент початку повномасштабного вторгнення рф в Україну обіймав посаду сільголови Станіславської сільської громади, що на Херсонщині. З приходом російського окупанта посадовець навідріз відмовився співпрацювати з ним. Чоловік примудрився сховати печатку сільголови, щоб потайки видавати документи, необхідні людям для виїзду з окупації на підконтрольну Україні територію: довіреності на авто та довідки про встановлення особи (замість паспорта).
Ці документи, які виготовляв для людей в окупації, згідно українського законодавства не мали юридичної сили, але окупанти на цьому не зналися і випускали українців через блокпости з цими документами, з печаткою, – розказує герой програми.
Така хитрість допомогла чоловікові рятувати життя і цивільним, і військовим. Особливо в серце Івану Дмитровичу запала історія пораненого воїна Віктора Хищенка. Для нього сільголова вигадав легенду, що Віктор – поранений місцевий, в якого після прильоту згорів будинок та усі документи. Саме за такими свідченнями та липовою довідкою про встановлення особи воїна й мали вивезти з окупації. Та чи вийшло це, чи вижив він, чи не були даремними такі зусилля?
Ризикуючи життям, Іван Самойленко партизанив. Передавав Силам оборони координати дислокації ворожої техніки, дані зрадників-колаборантів і не тільки. Підозрюючи це, окупанти сільголову неодноразово «кидали на підвал», де били та катували струмом. Також неодноразово в будинку чоловіка проводилися обшуки: шукали зброю, переписки, засоби зв’язку з ЗСУ. Та все даремно, бо Іван Дмитрович всю інформацію ховав на флешці, яку закопував на вулиці під деревом.
Це мій щоденник війни. Тут прописано все: моя діяльність як сільголови, про громадян, що стали на бік окупантів, сюди зводилася інформація від наших партизанів, яку я обробляв і передавав в українські спецслужби. А вони діяли. Це було смертельно небезпечно, – розповів Іван Дмитрович.
А ще чоловікові довелося ховати у братській могилі загиблих українських військових. Таке, розказує герой проєкту, він ніколи не забуде. Це були бійці 28-ї бригади, які опинилися у ворожому оточенні. Кожне тіло 29 солдатів сільголова фотографував, аби їх хоча б колись могли розпізнати командири та рідня. Тому його неабияк хвилює історія полеглого бійця Максима Чернова. Його тіло після ексгумації, коли звільнили територію від росіян, розпізнали побратими його ж 28-ї бригади. Та офіційно чомусь солдата й до сьогодні підозрюють у дезертирстві.
У зв’язку з цим у студії «ДНК. Свої» з’явилася ексдружина загиблого Дар’я Чернова, яка вже 1,5 роки не може добитися правди. Вона переконана, що батько її двох донечок – герой, а не зрадник та втікач. У свою чергу Іван Самойленко пообіцяв офіційно свідчити, що він особисто знайшов тіло Максима Чернова. Його застрелили, коли той виконував бойове завдання разом з іншими побратимами.
Я розпишу в подробицях всю ситуацію: як, де, за яких обставин. Я підпишу. І треба долучати завгоспа, начмеда бригади і заступника командира частини, які впізнали загиблого на ексгумації. Він не дезертир, – наголосив Іван Дмитрович.
За проукраїнську позицію та відмову від співпраці з окупантами голову Станіславської сільської громади неабияк катували тричі. Чоловік пригадує, що в один із разів в застінках чув крики жінки, яку теж страшенно били. Нею виявилася його колега – голова Білозерської сільради Антоніна Чередник.
Жінка приїхала до студії, аби розповісти свою історію і подякувати Івану Дмитровичу за підтримку, яку відчувала навіть крізь стіни катівні. Вона розповіла, як за волонтерство її росіяни били, допитували і навіть намагалися зґвалтувати. Тримали в нелюдських умовах – годували раз на три дні і не давали жодних засобів особистої гігієни.
Вони вели мене носаками – били. Закидали, що я знаю СБУ-шників, АТО-шників, що наводчиця казали, що відмовилася від російського паспорта. Вони відвели мене в камеру і один раз на день виводили в туалет, – пригадує Антоніна Чередник.
Після одного з подібних допитів дуже побили й Івана Самойленка. Чоловік розповів, що зрештою він збрехав окупантам, що готовий співпрацювати. За це його відпустили додому, звідкіля чоловік з дружиною умудрився втекти в квартиру подруги у Херсоні. Там він переховувався. В ті непрості часи, аж до звільнення ЗСУ Херсона, їх підгодовувала небайдужа сусідка Лариса Васіна. Як склалася її доля після – це теж дуже цікавило Івана. Виявилося, що рятівниця тимчасово виїздила з регіону та вже повернулася додому і в неї все гаразд.
Пригадав герой проєкту й за порятунок односельця Сергія Пузикова. Росіяни 14 днів тримали його в полоні і катували за підозрою, що той возив набої українським військовим. Чоловік ані сном, ані духом про це нічого не знав. Зрештою його відпустили та відібрали паспорт, аби не зміг виїхати нікуди. Та на допомогу знову прийшов Іван Дмитрович, який ризикуючи життям, видав довідку замість паспорта Сергію. Так чоловік виїхав сам і вивіз вагітну дружину з окупації.
Цей сезон для мене особливий, адже ми почали з історій херсонців, моїх земляків. Коли вони ділилися тим, як дивилися в очі ворогу, як дівчата займалися партизанською діяльністю, як трималися в полоні, у мене виникало бажання все це занотувати, задокументувати. Саме тому я вважаю надзвичайно важливим, що ці героїчні свідчення були зафіксовані на камеру та донесені до глядачів. Я радію, що ми змогли допомогти нашим героям зустрітися з тими, заради кого вони ризикували своїм життям, – наголошує Тетяна Висоцька.
Та все ж спокою головному герою не давала подальша доля врятованого ним військового Віктора Хищенка. Чи вижив він внаслідок тяжких поранень чи дістався додому до рідних? «ДНК.Свої» допоможе із цим питанням.
Розв’язку цього непередбачуваного випуску «ДНК. Свої» дивіться на офіційному сайті та YouTube-каналі СТБ та сайті. Або дивіться онлайн за посиланням.
Якщо ви також шукаєте рідних, з якими втратили зв’язок через повномасштабну війну, – пишіть на пошту dnk@slm.ua або телефонуйте за номерами гарячої лінії: +38(067)690–56–69, +38(067)690–56–91.